З *оb- і *vet' – «вислів» (завіт; привіт); вет — «договір; порада») — зобов'язання, добровільно накладене він людиною чи громадою заради рятування від моря, хвороб, неврожаю, стихійних лих, а також предмет або жертовна тварина, які приносяться за обіцянкою до церкви чи іншого шанованого місця.

Обітниця – це обіцяння Богу або обіцяння, дане перед Богом. Людина може давати обітниця дотримуватися суворого посту та молитви, обітниця вчиняти милосердя в Господнє Ім'я, обітниця звільнитися від влади гріха чи згубної пристрасті. Перед Богом даються й інші обіти.

Від виконання обітниці Богу можна, можливо відмовитися і в тому випадку, якщо він (наприклад, через непорозуміння, через незнання, через недосвідченість тощо), спрямований на щось гріховне (пор.: обітниця Єффая: (Суд. 11:30-31; 34-35)).

Зазвичай обітниця включає формулювання клятви, але його напрям вертикально, а не горизонтально, як у випадку з клятвою. Клятва стосується відносин між людьми, а обітниця звернений до Бога.