Кокандське ханство (чагат. خوقند خانليگى; перс. خانات خوقند, Khānāt-i Khuqand) — держава на чолі з узбецькою династією, що існувала з 1709 по 1876 на території сучасного Узбеки, йгурського автономного району (Східний Туркестан).

В цей період Кокандське ханство було найбільшим за площею та найбільш багатонаціональним за складом населення. Економічними та політичними центрами були міста: Коканд, Ташкент, Андіжан, Наманган, Маргелан, Ходжент, Ош, Чимкент та ін. ханства був Місто Коканд. Верховним правителем держави був хан.

Роком заснування Кокандського ханства вважається 1710, коли у Ферганській долині – родюча низина в Алтайських горах, яка на той момент знаходилася в межах Бухарського емірату, відбувається повстання місцевих племен – чадакські ходжі, яких очолював Шахрух-бій.